Уникаємо депресії

Знову карантин. Дистанційна робота-навчання. Що буде далі?

Хаотичні думки виникають внаслідок невизначеності ситуації в протистоянні з невидимою загрозою – непередбачуваною хворобою. Одні – панікують, інші – безпечні: «Що буде – те буде». А нервова система шукає засобів зберегти організм з найменшими втратами. Що робити, як себе поводити? Адже світ вперше в такій халепі.

У буд-якій ситуації ми повинні розуміти, що маємо право на повний спектр почуттів: радість/захоплення (нарешті я висплюся /дороблю давно розпочате ….)до відчаю/ розчарування ( сім’я втрачає заробіток/ знову уроки з дітьми робити мені ). Почуттям потрібно давати вихід. Це дає можливість не накопичуватися зайвим переживанням.

В умовах карантину все населення переживає особистісну кризу, хоч і різного масштабу, головним завданням наразі є усвідомлення власної кризи, переосмислення власних можливостей опанувати ситуацію, формування нового життєвого плану щодо гідного проживання незвичної ситуації.

Варто розпочати з того, що насамперед знаходимо свій кисень. Мабуть багато хто з вас знає, що коли в літаку трапляється не штатна ситуація – мама, яка подорожує з дитиною, повинна перш за все потурбуватися про свою безпеку. Одягнути кисневу маску на себе, а потім вже дбати про дитину. Дорослий завжди може потурбуватися про дитину в небезпеці, а от дитина губиться перебуваючи в стані занепокоєності. Тому важливо адаптуватися батькам, щоб не переносити тривогу на дитину. Важливо знайти власний кисень, створити навколо себе зону безпеки.

Саморегуляція – це управління своїм психоемоційним станом, який досягається шляхом впливу людини на самого себе за допомогою слів, уявних образів, управління м’язовим тонусом і диханням.

Ефекти саморегуляції:

– ефект заспокоєння (усунення емоційної напруженості),

– ефект відновлення (ослаблення проявів втоми),

– ефект активізації (підвищення психофізіологічної реактивності).

Способи саморегуляції:

– сміх, посмішка, гумор;

– роздуми про хороше, приємне;

– різні рухи типу потягування, розслаблення м’язів;

– розглядання квітів в приміщенні, пейзажу за вікном, фотографій, інших приємних або дорогих серцю речей;

– уявне звернення до вищих сил (Бога, Всесвіту, великої ідеї);

– «купання» (реальне або уявне) в сонячних променях;

– вдихання свіжого повітря;

– читання віршів;

– висловлювання похвали, компліментів кому-небудь просто так.

Інфодемія – це  особливий стан інформаційного простору, який супроводжує спалахи інфекції. У такий час значно збільшується кількість  інформації різної якості, яка не обов’язково є фейковою. Але через кількість інформації важко знайти потрібні відомості. Ми знаходимося не тільки в загрозі матеріального світу, а й в інформаційній загрозі, яка також погіршує психологічну ситуацію.

Сьогодні багато чого кожен має робити сам, і це підвищує значущість «крафтового», тобто індивідуалізованого вектору конструювання досвіду, який є протилежним до «конвейерного» вектору, тобто типового, узагальненого, стандартизованого.

 Діти щасливі тоді, коли щасливі батьки. Важливо допомогти батькам залишатися в ресурсі, використовуючи дуже прості рекомендації – чашка кави, прогулянка.

Робота з дітьми для педагога починається з роботи із собою, з власною здатністю допомагати.

 Коронакриза в галузі освіти, як будь-яка криза, лише зробила латентне актуальним, підсвідоме – свідомим, закцентувавши питання ідентичності особистості та її системи координат.

Перебування на карантині понад 10 днів підвищує ризик розвитку симптомів ПТСР. Основними чинниками стресу є страх захворіти і фінансові втрати.

Незважаючи на інтенсивний досвід педагогічної роботи за допомогою сучасних технологій, який був напрацьований за останні роки, ми постали перед проблемою не готовності до виключно віртуальних контактів, оскільки освітній процес завжди базувався на справжній міжособистісній підтримці і значна частина педагогів так і не змогла навчитися допомагати собі та учневі за допомогою екрану.

Нам ще слід навчатися особливості побудови віртуального контакту в умовах карантину, коли педагог відчуває неможливість встановлення фізичного контакту та отримання спільного чуттєвого досвіду у віртуальній взаємодії навчання, що може компенсуватися загостренням сприймання за тими каналами, які є віртуальнодоступними.

Варто відмітити, що під час карантину з’явилося більше людей, вмотивованих до навчання і саморозвитку. Адже соціальна ізоляція загострила потреби у психологічних змінах.

Людям, які під час глобальної кризи проходять крізь особистісну або професійну кризу, наразі необхідно відповісти на питання «якою людиною я хочу бути після кризи» і шукати відповідні навчальні можливості. Тому дуже важливо, щоб фахівці ділилися своїми напрацюваннями, практичними рекомендації у вільному доступі.

Фахівці нагадують, що в організації інтегрованої системи охорони психічного здоров’я під час пандемії ВООЗ рекомендує відштовхуватися від розвитку навичок самодопомоги і самопіклування, а також розвитку неформальної допомоги та підтримки у громадах.